7 ключових тез про майбутні зміни
1. «Гроші ходять за вчителем». Це значить, що вчителі отримують гарантоване право самостійно обирати, де і як підвищувати кваліфікацію.
Керівник експертної групи Директорату дошкільної та шкільної освіти МОН Володимир Божинський каже: «Є педпрацівник, педколектив і керівник закладу освіти. І всі зацікавлені в тому, щоб вчителі мали належну кваліфікацію, а школа надавала високоякісні послуги. Тож хочемо забезпечити вчителів вотумом довіри. А ринок пропонуватиме якісні послуги — обирати буде з чого».
2. Сума, на яку зможе розраховувати вчитель для підвищення кваліфікації, у МОН озвучать наприкінці лютого, — зараз немає відповідного погодження від Міністерства фінансів. Але зазначають, що вона «невелика». Розподіл виділених державою коштів між місцевими бюджетами триватиме до початку квітня. «Урухомити» ці кошти в школах під потреби педагогів зможуть у кінці квітня — на початку травня.
3. Запровадили єдиний підхід до підвищення кваліфікації. Це означає, що вчителі, які беруть участь у вебінарах, тренінгах, практикумах, майстер-класах і семінарах, можуть зарахувати ці активності як одну із форм підвищення кваліфікації. Також викладачі можуть поєднувати будь-які форми підвищення кваліфікації — усе робитиметься винятково за їхнім бажанням.
Якщо заклад має ліцензію на підвищення кваліфікації або навчає за акредитованою освітньою програмою — результати не потрібно окремо визнавати чи підтверджувати. Такі ліцензії та акредитацію мають Інститути післядипломної педагогічної освіти та виші.
Якщо вчитель обирає іншу організацію чи навчальний центр, то план та результати цього навчання має визнати педагогічна рада школи
4. Чи потрібна ліцензія для недержавних суб’єктів підвищення кваліфікації? Ні! Це регулюють закон про освіту, постанови Кабінету Міністрів № 800 та № 1133. На роз’яснення цього моменту чекали чимало громадських спілок, у тому числі «Освіторія».
Поки що не буде й реєстру «схвалених» чи «несхвалених». Тому, дотримуючись простих вимог, організації зможуть бути суб’єктами підвищення кваліфікації та надавати відповідні послуги для вчительства.
5. Які основні вимоги до суб’єктів підвищення кваліфікації? Насамперед така діяльність має бути прописана в статуті організації або підприємець мусить мати відповідні КВЕДи. На сайтах організацій мають бути опубліковані навчальні програми за всіма темами. Ці програми суб’єкти складають, затверджують і перевіряють самостійно. Втручань «ззовні» не буде. Ці програми не будуть розміщуватися на сайті МОН.
Якість послуг контролюватимуть самі вчителі, голосуючи «монетою попиту». Справжні тобі ринкові умови, жодної монополії, тож відкриваються великі можливості, адже суб’єктом може стати навіть фізична особа-підприємець, якщо провадить освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації.
6. Що має бути зазначено у виданих сертифікатах?
За результатами навчання вчителі мають отримати документ.
Важливо: там мають бути зазначені конкретні результати навчання, його тривалість, набуті компетентності, а не лише абстрактна тема.
Також на сайті організації має міститись інформація про виданий сертифікат. Уточнення: персональні дані педагога в «мережу» не потраплять, адже будуть вказані винятково номер сертифіката, тема, прізвище та ініціали вчителя.
7. Раніше у поняття «свідоцтво» був особливий статус. Зараз це вже в минулому, адже необхідні 150 годин можна «примножувати» будь-якими документами з будь-якою назвою — хоч «довідка», хоч «сертифікат», хоч «проходження тренінгу».
А ще відпадає обмеження з приводу кількості набраних годин підвищення кваліфікації за рік. Замість 30 можете отримати 40, 50 або менше, — це теж не проблема. Також педагогу не обов’язково збирати сертифікати, де б зазначалася назва саме його предмета — тему навчання можна обирати на свій розсуд.